історія малоросії д бантиш каменського

“История Малой России” Д.М. Бантиш-Каменського: До 225-річчя з дня народження відомого російського та українського історика, археографа. Слава не мой удел. Доволен и тем, что исхитрил из рук. Всеразрушающего времени несколько хартий, доселе. Неизвестных, составил целое из отрывков разбросанных. Д.М. Бантыш-Каменский. Сучасному читачеві, вихованому на величезному розмаїтті історичної літератури, важко буде уявити, що 150 років тому «История Малой России» Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського була основним джерелом інформації з історії України. Майбутній історик народився 16 листопада 1788 р..


История Малой России. Список томов. Часть Первая. Д.Н. Бантыш-Каменский проводил исторические изыскания, находясь на должности правителя канцелярии при князе Н. Г. Репнине — военном губернаторе Малороссии. Он описал многие местности, примечательные совершившимися в них событиями, побывал в Чигирине, в Субботове, посетил развалины дома Хмельницкого, изучил местные архивы в Полтаве и Чернигове, получил немало любопытных летописей и грамот от местных помещиков: Алексеева, Чепы, Шафонского, Ригельмана и Ставицкого.


+ Мету свого твору Д.Бантиш-Каменський визначив у передмові до другого видання «Історії Малої Росії». Він хотів прищепити новому поколінню першої половини XIX ст., що в Малоросії в минулому процвітало «благочестя і любов до монархії». + Малоросія, на думку Бантиш-Каменського, заслуговує докладного історичного описання як «країна, вірна богові - у путах, царям - в час вторгнення неприятеля, вона прикрасила вік Петра І і Катерини багатьма достойними синами».


Дмитро́ Микола́йович Банти́ш-Ка́менський (рос. Дмитрий Николаевич Бантыш-Каменский; 5 (16) листопада 1788, Москва — †25 січня (6 лютого) 1850) — російський та український історик і археограф, син Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського. Син Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського. Освіту здобув домашню, в 1800 році поміщений був юнкером в московський архів Іноземної колегії, керівником якого був його батько.


“История малой россии” Д. Бантиша-каменського у світлі дослідницького інструментарію. У перші десятиліття ХІХ ст. учений, який студіював історію Малоросії, належав до суспільства перехідної доби як у соціокультурному, так і в інтелек-туальномуплані. У цей час фактично відбуваласязміна соціокультурноїформації підросійської України, яку здебільшого тлумачать у межах конфлікту “тради-ційного” та “модерного”1.


Бантиш-Каменський, звертаючи увагу на боротьбу Сагайдачного проти турків і татар, все ж не обходить питання походу цього козацького гетьмана на землі Московії. Це подається як «темна пляма» в його діяльності: «Історія, передаючи знамениті подвиги героїв, не може приховувати діянь, які компрометують їхню славу. Ще одним великим наративом історії України, який з’явився невдовзі після згадуваної роботи Бантиш-Каменського, стала «Історія Малоросії» Миколи Маркевича (1804—1860). У 1842—1843 рр. він випустив цю роботу в п’яти томах. Правда, лише перші два томи були авторським викладом історії, три ж останні – це збірники документальних матеріалів.


Д. Бантиш-Каменський включає історію Малоросії до російського гранд-наративу на засадах однорідності й універсальності як одну з багатьох імперських провінцій. «История Малой России» Д. Бантиша-Каменського та її конструкція. ? Налаштування… З урахуванням регістру Поля: Скрізь Тільки в заголовках Тільки в текстах.


Д.Н. Бантиш-Каменський проводив історичні дослідження, перебуваючи на посаді правителя канцелярії за князя Н. Г. Рєпніна тодішнього військового губернатора Малоросії. Він особисто відвідував Чигин та Суботів, руїни будинку Хмельницького, вивчав місцеві архіви в Полтаві і Чернігові де отримав чимало цікавих літописів і грамот від місцевих поміщиків. Крім того скористався працею свого батька М. М. Бантиш-Каменського з історії Малоросії та вивчав документи московського архіву та малоросійської колегії князя М. Г. Рєпніна. Зібравши і вивчивши цей об'ємний масив історичних джерел, Д.Н. Бантиш-Каменський.


"История малой россии" Д. Бантшпа-каменського у світлі українсько-російського культурного перехрестя. Автор(ы). О. В. Ясь. Вони формулюються в кількох пунктах: 1) багатство подій на теренах Малоросії; 2) побожність її мешканців; 3) достойні сини, віддані російським самодержцям, які прикрасили "вік Петра та Катерини"89. Д. Бантиш-Каменський також відзначає, що матеріали, надані Адріаном Чепою Я. Марковичу, були втрачені після передчасної смерті (самогубства) останнього93.


Д.Бантиш-Каменський підготував і в 1822 р. опублікував у Москві чотиритомну "Історію Малої Росії". У 1829 р. доопрацьований рукопис автор передав у видавництво і в 1830 р. в трьох частинах вийшло друге видання книги в Москві і в 1843 р. - третє видання. "Історія Малоросії" побачила світ в період миколаївського деспотичного правління з його теорією офіційної народності, проповіддю вірнопідданства і смиренності. Зрозуміло, що через сувору цензуру Маркевич не міг відверто висловлювати свої думки, але й те, що він сказав, ставить його в шеренги прогресивних діячів українського народу.


Виклад історії України Д.М. Бантиш-Каменський завершує описом гетьманування Д. Апостола та К. Розумовського з по-стійним зазначенням утисків з боку російського уряду та зо-браженням спроб гетьманів повернути елементи колишньої автономії. При цьому імператриця Катерина ІІ показана про-свіченою правительницею, яка турбувалась про свій народ, в тому числі й про українців.


Бантиш-Каменські походили із давнього молдавського роду. Про це, зокрема, свідчить князь Кантемір у записках, укладених на початку XVIII ст. Після невдалого Прутського походу 1711 р. Петра І Дмитро Кантемір, тогочасний молдавський господар, прибув з 4-ма тис. молдаван до Росії. Коли цар надав йому титул князя, маєтки на Слобідській Україні й зробив його своїм радником у східних питаннях, Кантемір запросив до Києва Миколу Костянтиновича Бантиша, який мав уже зв’язки з Україною, бо одружився з дочкою молдавського дворянина Степана Каменського, ну а той від 1691 р. був при Іванові Мазепі за товма.


Бантиш – Каменський вперше для висвітлення української історії широко залучив актові документи – дипломатичне листування, жалувані грамоти та маніфести, гетьманські універсали й тексти договірних статей. Крім цього, він залучив документи приватних архівів, картографічні, етнографічні та епіграфічні джерела, а також широке коло праць своїх попередників – козацьких літописців, російських істориків, західноєвропейських авторів.


Бантиш-Каменський задоволений своїми уявленнями про те, що його батьківщина - Малоросія цілком приєдналася до головного складу Росії і, перетворена спочатку в намісництва, а потім в губернії. Цінним для свого часу був останній розділ «Історії Малої Росії», який може вважатися самостійною працею. Бантиш-Каменський на закінчення, ніби як підсумок, робить загальний огляд України XVIII ст. Тут показано географічне положення України, ґрунти, численність населення, стан промисловості, землеробство, тваринництво, торгівля, характер і звичаї.


До останнього періоду життя Бантиш-Каменського належать його "Біографії російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів" (4 частини, СПб., 1840 - 1841), на видання яких імператор Микола I завітав 2000 рублів. Надгробок в Донському монастирі. Бантиш-Каменський помер в Петербурзі 26 січня 1850, а похований у Москві, в Донському монастирі. Історія Малої Росії від проштовхування Слов'ян в сей країні до знищення Гетьманства. - Київ: Тип. І. І. Чоколова, 1903. Бантиш-Каменський Д.Н. Шемякін суд в XIX сторіччі, або ревізія Тобольської губернії. Записки Д.Н. Бантиш-Каменського. Витяги / / Русская старина, 1873. - т. 7. - № 6. - с. 735-784. 2.2. Бібліографія.


Цікаво відзначити ще й те, що до 1828 року «Історія Русів», очевидно, поширювалася в позанаукових колах, принаймні до 1822 року, — про це свідчить факт, що вона не була відома Д. Бантиш-Каменському при першому виданні його «Історії Малоросії», зате в другому виданні 1830 року (цензурний дозвіл цього видання позначено 1829 роком) вказується як на одне із джерел, тобто Д. Бантиш-Каменському «Історія Русів». Друга крайня межа — 1769 рік, дата береться з самого тексту «Історії Русів», бо твір закінчувався так: «На початку 1769 року призначено військам військовий похід і відкрилася справжня з турками війна, котра як закінчиться, Бог відає» (с. 257 за першодруком).


Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (5/16.11.1788, Москва — 25.01/6.02.1850, там же) — історик і археограф, державний діяч. Народився в сім'ї відомого археографа Миколи Миколайовича Бантиша-Каменського (1737—1814). В 1800 р. почав службу в Московському архіві колегії закордонних справ, яким завідував батько. Вперше звернув на себе увагу книгою біографій «Деяния знаменитых полководцев и министров, служивших в царствование государя императора Петра Великого» (1813 р.). Після смерті батька перебрався до Петербурга, де служив у колегії закордонних справ. Звідси в 1816 р. перейшов у канцелярі.


Великою подією став вихід чотиритомної «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського й п'ятитомної «Истории Малороссии» М. Маркевича. Журнал «Український весник». Як історик Д.Бантиш-Каменський не відділяв історію України від історії Київської Русі, вважав українське козацтво визначальним чинником розвитку українського народу. Література. •· Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ядс 3 клас зошит відповіді гільберг

я досліджую світ інформатика 2 клас корнієнко відповіді

решебник ефимов демидович часть 1